«Музей пива та самогону» у Полтаві – відродження секретів пивоваріння скіфів та козаків

Засновник музею, власник пивоварні Beer House та мережі піцерій «Пріма Піца» Василь КОЖАН за сім років зібрав шість сотень різних експонатів: усі вони колись належали різним людям та пивоварням. Коли раритети перестали поміщатися в гараж, відкрив музей. Нині експозиція розташована у двох окремих залах: в одній пан Василь розповідає про історію пива, в іншій – українського самогону.

Музей з власною історією

– Спочатку я збирав експонати, що мали стосунок до пивоваріння в Україні та за її межами; коли колекція стала збільшуватися, її частину почали розміщувати в інтер’єрі своїх закладів харчування. Згодом експонатів побільшало, і так з’явилась ідея власними силами збудувати музей. Узагалі Полтавщина здавна славилася хорошим пивом. І те, що в середині XIX століття у цьому регіоні вже було відоме мистецтво пивоваріння, – доведений факт. Нинішня Абазівка значиться в наукових дослідженнях як родовий маєток поміщика Михайла Абази. Причому пана Абазу тут знали й шанували, бо він багато зробив для селища: збудував поштову станцію, митницю, цегельний завод, церкву, заклав Єлизаветинський парк. Окрім усього названого, Михайло Абаза збудував в Абазівці й гуральню, що обслуговувала дві корчми. Вони, за рахунок місцевих мешканців та заїжджих, котрі зупинялися на митниці, в усі часи були повні відвідувачами. Нині в експозиції музею представлені виключно оригінальні експонати, тобто предмети вжитку, обладнання, супутні матеріали цього давнього промислу. Ми допомагаємо нашим відвідувачам потрапити у цікаву та пізнавальну подорож: від зародження пінного напою до його культури споживання, – розповідає Василь Кожан.

На вході гостей музею зустрічає карта Полтавської губернії, датована 1821 роком, із позначеними центрами пивоваріння, найвідоміші серед яких – Диканський та Кочубеївський. Звісно, поряд – хміль, солод, вода, дріжджі – основні складові хорошого пива. А далі відвідувачі можуть побачити понад 600 експонатів для пивоваріння та самогоноваріння. Одні більш сучасні, іншим – понад сотню років. Власник музею Василь Кожан збирав раритети у колишніх пивоварнях по всій країні, а також за кордоном.

– Це оригінальна лопата, привезена з Калуша, із пивзаводу. Нею там розмішували солод для того, щоб він не зіпрів. А наш найстаріший екземпляр – чан, привезений із Черкаської області, ним користувалися козаки, варили там не лише борщ, куліш, а й пиво. Його знайшли в Дніпрі, біля Черкас і подарували нам, а на додачу – козацьку люльку та мідний кухоль. Маємо у розпорядженні й солододробилку з дерев’яними вальцями, бо тоді інших технологій не було. Я думаю, що їй понад 100 років, – розповідає Василь Кожан.

– Коли ми почали займатися пивоварінням, я їздив заводами, що вже не працюють, цікавився, купував старовинне обладнання. Окрім того, був у різних країнах, що славляться своїм пивом. Переймав досвід, а ще – привозив звідти старовинні та сучасні кухлі, чашки, пляшки. Є й експонати зі славної Кочубеївської пивоварні. Цими особливо пишаюся, – продовжує власник музею. Окрім оригінальних не реставрованих діжок різних форм і розмірів, різноманітних кегів та пивних кухлів і пляшок, у музеї є навіть лабора-
торне обладнання та технічні методички з пивоваріння, як-от «Дотримання Середньовічного Указу німецького імператора «Про чистоту пива»», а ще – ваги, апарат для розливу пива (так звана «черепашка») та інші не менш цікаві експонати.

Нетипові експонати

Серед звичних для пивоварів речей у музеї трапляються й нетипові, здавалося би, для пивоваріння речі.

– У нас часто запитують, навіщо у музейній експозиції мишоловка. А мало хто знає, що раніше у пивоварнях, де зберігали зернові для варіння хмільного напою, було чимало шкідників, серед яких щурі та миші. Відтак, відловлювали їх найпростішим способом. Або ось у нас на стіні висить велика пилка, до речі, привезена з Фінляндії. Поясню: у давнину гостро стояло питання зберігання пива. Тому пивоварні намагались розміщувати поряд із печерами. Готове пиво розливали у діжки, а такою пилкою нарізали брили льоду і закладали разом із бочками у печери, щоб продовжити термін зберігання напою, а згодом – і харчових продуктів. Алюмінієві діжки для пива з’явились у нас вже аж у радянські часи.

Окрема історія про самогон

В іншій залі музею представлені прилади для варіння оковитої. Тут зібрано понад три десятки різних самогонних апаратів: від звичайних, сільських – до тих, якими користувалися в місцях позбавлення волі або під час бойових дій.

– Конструкція та розмір апарату залежали від фантазії автора. Є навіть самогонний апарат із артилерійської гільзи часів Другої світової, – говорить засновник музею. – У старовинні часи винокуріння було суттю самогоноваріння. «Самогон» – специфічний міжнародний термін, і означає зроблену в домашніх умовах горілку, що в українських селах стала «валютою» за виконання різного роду сільськогосподарських робіт і не тільки. Тому процес варіння «хлібного вина» (так раніше називали самогон) відбувався в пристосованому для цього посуді, що вигадував кожен для себе.

Окрім чанів, казанків, пляшок, чашок, тут є ще й ваги, контрольне обладнання, програвачі, телефони, тематичні плакати, навіть похідний дипломат радянського часу, де обов’язково поряд із електробритвою повинна була лежати пляшечка «відрядної» горілки.

Усі експонати – в робочому стані. Пан Василь говорить: збирав їх не для того, аби пропагувати алкоголь, а тому, що пивоваріння на Полтавщині колись було важливою складовою місцевої харчової промисловості.

– Музей – це наші спогади, з якими ми неминуче стикаємось у житті. Я не пропагую надмірне вживання пива чи інших алкогольних напоїв, а завжди наголошую на тому, що будь-які експонати в музеї – це частина нашої історії та культури пивоваріння й споживання цього напою, – резюмує Василь Кожан.

Засновник планує розширювати музей, тож продовжує збирати різні цікавинки й наголошує, що залюбки прийме до колекції нові експонати.