Як відкриті кордони Європи впливають на пивну культуру українців

На відміну від країн з розвиненою пивною культурою: Німеччини, Чехії, Бельгії — Україна — гравець-початківець. У нас не збереглися стародавні традиції виготовлення пива, як, наприклад, «Баварський Закон про чистоту», який ухвалили на державному рівні ще в 1516 році, його шанують німецькі пивовари донині. Водночас кожен регіон країни має свої особливі сорти, популярні серед місцевих жителів.

В Україні тривалий час було відомо всього кілька сортів пива, найпопулярнішим з яких була стандартна версія лагера. Здебільшого воно сприймалося як простий неміцний алкоголь для чоловічих компаній. Водночас, у тій же Німеччині, за даними німецького соціологічного інституту Splendid Research, люблять і регулярно (2−3 рази на тиждень) п’ють пиво 69% дорослого населення, як чоловіків, так і жінок.

Однак європейськими пивними рекордсменами залишаються чехи. У Чехії рівень споживання хмільного становить 137,4 літра на людину за рік, у сусідній Польщі цей показник — 98 л, у Німеччині — 96 л. В Україні, за даними Держстату, рівень споживання становить 41 літр на людину за рік.

Тобто українці в середньому випивають майже в 3,5 рази менше, ніж чехи і в 2,5 рази менше, ніж поляки. Тому назвати споживання пива в нашій країні високим за європейськими мірками не можна.

Одним з факторів, що стримують розвиток пивного ринку України, можна назвати слабо розвинену пивну культуру. Однак рух у цьому напрямку є і ми, зі свого боку, намагаємося цьому сприяти.

Що можна віднести до поняття пивної культури:

— наявність великої різноманітності локальних і крафтових сортів, які можна скуштувати тільки в певному місці. Це формує інтерес до дегустації нових сортів, стимулює до подорожей всередині країни, формує регіональну пивну культуру;

— розвиток приватних, крафтових і локальних пивоварень. Здорова конкуренція стимулює виробників боротися за споживача якістю продукту, сприяє розширенню ринку, привертає споживачів за рахунок різноманітності;

— створення стимулів для виробників пива з натуральної сировини, без додавання здешевлювачів: мальтозної патоки, барвників, смакових добавок і консервантів;

— створення системи «самоконтролю», в якій пивовари будуть зацікавлені в конкурентній якості своєї продукції, підвищенні кваліфікації, незалежному аудит, обміні досвідом і впровадженні інновацій;

— широке висвітлення пивних тем, популяризація інформації про склад натурального пива, процес виробництва і розливу, відмінності сортів, історію напою. Часто любителі пива, коли дізнаються цю інформацію, бувають дуже здивовані, що не знали цього раніше.

— проведення спеціалізованих пивних заходів, які збирають велику кількість місцевих поціновувачів пінного, а також стають самостійними туристичними об’єктами. Найяскравішим прикладом такого заходу можна назвати Октоберфест, хоча в Європі проводять й інші великі пивні фестивалі.

Сьогодні в нашій країні працює приблизн 200 крафтових і 50 середніх броварень, які зацікавлені в популяризації своєї продукції.

Позитивні зміни є. Наприклад, українці почали краще розбиратися в розмаїтті сортів і сміливіше експериментувати з новими смаками. Зараз, окрім звичних лагерів, спостерігається інтерес до білого пива (сорт бланш), частка продажу якого становить 11% (ще 10 років тому таке пиво займало частку 3−4%).

Також українці почали пробувати елі (пиво верхового бродіння з фруктовими нотками), які найпопулярніші в країнах «старого світу»: Британії, Ірландії.

Відзначається зростання вживання безалкогольного пива. Якщо раніше цей напій був не дуже зрозумілий нашим споживачам, то з поширенням пивної культури, люди почали розуміти цінність і смак напою навіть у безалкогольній версії. Це наочно ілюструє зростання виробництва місцевого безалкогольного пива на 21% за минулі три роки (2016−2018) і тенденція залишається висхідною.

З’явилися професійні пивні виставки та дегустаційні конкурси, розвивається сегмент HoReCa, який також є частиною європейської пивної культури, оскільки більше половини пива (54% у Німеччині та 56% у Чехії), наприклад, випивають у закладах (барах, пабах, біргартенах, на фестивалях тощо). Незаперечна перевага таких місць — атмосфера, колорит і можливість спробувати різні сорти свіжого розливного пива.

Я часто маю можливість спостерігати, як змінюється ставлення до пива після кількох поїздок до Європи. З’являється інтерес до різних сортів, стилів і смаків. До того ж кожна країна має свої характерні особливості пива, які орієнтовані на уподобання споживачів. Наприклад, у Німеччині більш популярні сорти з переважним гірким присмаком хмелю, а українці віддають перевагу варіантам з м’яким смаком солоду.

Вважаю, що Україна цілком готова стати самостійним пунктом на пивній карті Європи, розвиваючи виробництво місцевого пива, колорит і заходи, які залучають гостей і учасників із країн Східної і Центральної Європи.