Гайд пивного туриста

14 августа 2020

Експорт
Туризм буває різний. Є шопінг-туризм, коли люди об’їжджають бутики й торгові центри в пошуках гарячих розпродажів, або ж адвенчер-туризм — це походи з наметами, сплавляння на байдарках, підкорення різних вершин — усе, що пов’язане з пригодами й адреналіном. А є пивний туризм. Це полювання за унікальними сортами хмільного напою. Проєкт Ветер дует розповідає про 8 сортів пива, які варто спробувати в чотирьох країнах.

Бельгія: пиво з 5-річною витримкою і класичне пшеничне

Ви куштували ламбік (Lambic)? Це без перебільшення унікальний сорт пива, для виготовлення якого не використовують пивних дріжджів. Бродіння відбувається в дубових бочках з-під вина завдяки місцевим диким дріжджам, що потрапили з повітря на стінки бочок. Саме тому сорт ламбік виготовляють в одній провінцій неподалік Брюсселя. Ще однією особливістю цього пива є витримка хмелю впродовж 3—5 років — це потрібно, щоб позбутися гіркого присмаку. Ламбік може бути й фруктовим, як, наприклад, крик (Kriek, вишня), фрамбуаз (Framboise, малина), пеш (Pêche, персик), що їх варять з додаванням ягід і фруктів.

Пивна візитівка Бельгії — Witbier, пшеничне пиво. Добре відомими є марки Hoegaarden і Blanche des Flandres. У будь-якому місті Бельгії неодмінно шукайте ламбік і класичне пшеничне. Найліпше — в місцевій броварні.

 

Німеччина: берлінер і кислий ель на солоній воді

В Берліні варто спробувати берлінер-вайсе (Berliner Weisse). Берлінер-вайсе має кисло-терпкий смак і низький вміст алкоголю: 2,5—2,7%. Оригінальне пиво продають винятково в пляшках місткістю 0,33 л і ніколи не розливають з кега. Напій називають народним шампанським за його шипучість. Берлінер-вайсе рідко вживають у чистому вигляді — найчастіше цей сорт пива подають із шотом сиропу, додаючи його в келих.
У Німеччині обов’язково варто спробувати ґозе (Gose) — кислий ель, зварений на солоній воді з доданням коріандру. До речі, коріандр, згідно з німецьким законом про чистоту пива, не входить до списку дозволених інгредієнтів, але для ґозе зробили виняток. Поціновувачам пива з історією ліпшого хмільного напою не знайти, адже перші згадки про цей сорт датовано 1332 роком. Кислий присмак у ґозе з’явився, коли пиво почали вивозити в сусідні регіони. Холодильників ще не винайшли, автомобілів також, а до Лейпцига було 200 км. У дорозі пиво трохи прокисало і ставало кислуватим, але це лише додало йому популярності в умовах літньої спеки. У Німеччині навіть з’явилися спеціальні пивниці — ґозеншенке.
США: апа й американ-стайл-іпа
Американський пейл-ель, або апа (від англ. APA — American Pale Ale, тобто «американський блідий ель»), — це яскраво-хмільне пиво з фруктовими, цитрусовими та хвойними нотами. Уперше пейл-ель зварили 1975 року на броварні Anchor. Саме американці почали крафтову революцію у світі, додавши до старих рецептів фруктовий, овочевий та молочний смаки. Завдяки таким експериментам з’явилася мілкшейк-іпа.
Американ-стайл-іпа ( American style IPA) — теж яскраво-хмільний, гіркий напій з ароматами тропічних цитрусових фруктів і квітів. Звичайна міцність — 6—7%.
Міцніші версії називаються подвійними або імперськими.
Велика Британія: іпа, портер і стаут

Появі американо треба завдячувати армії. Якби американським солдатам часів Другої світової війни італійський еспресо не здавався надто міцним і його не розбавляли водою, ми, можливо, не мали б тепер популярного напою.

Подібна історія з британською іпою (іпа — від англ. IPA — India Pale Ale, тобто «індійський світлий ель»). У XVIII ст. з’явилася потреба доставляти пиво з Англії на Індійські острови для військовиків. Деякий час пиво возили в бочках на кораблях, але воно псувалося дорогою. Броварі навіть намагалися створити пивні екстракти, щоб готувати напій уже в Індії. Розв’язати проблему вдалося Джорджеві Годсону з лондонської броварні. Джордж збільшив кількість хмелю й цукру в рецепті, що підвищило вміст алкоголю та консервантів у готовому напої. Такий хід дозволив транспортувати іпу на довгі відстані. У наш час британська іпа — один з найпопулярніших сортів у світі.

Для пивного туризму портер (Porter) і стаут (Stout) у Британії — це як Біг-Бен та двоповерхові червоні автобуси. Два сорти, що стали культовими. Портер з’явився наприкінці XVIII ст., та через свою поживність дуже швидко став популярним серед робітничого класу, особливо портових вантажників (англ. porter — вантажник). Це перший пивний сорт, що його почали витримувати безпосередньо в броварнях, а не в пабах і на складах. Процес витримки тривав 6—18 місяців. Згодом броварі виявили, що як змішувати дуже витриманий портер зі свіжим, то виходить пиво належного смаку та якості.

Вміст алкоголю в такому пиві сягає 6%, а в сильнішій версії портеру — портер-стауті або просто стауті — 7—8%. Щоб приготувати портер, використовують темний солод, а от для стауту беруть просмажений солоджений ячмінь. Також стаут поділяють на британський (солодкий) й ірландський (сухий). У наш час портер містить 4—6,5% алкоголю, стаут — 4—8%.